Тiй, що розсипає зiрки
Не весь час чужа і горда ти,
Й мене ти не хочеш не завжди.
Тихо й ніжно, наче уві сні,
Інколи з'являєшся мені.
Пасма на чолі твоїм лежать.
Їх мені не вільно цілувать.
І горить очей великих зір
Магією місяця і зір.
Ніжний друже, лютий враже мій,
Кожен крок у тебе всеблагий,
Наче йдеш ти серцем навпрошки,
Зорі розсипаючи й квітки.
В тебе це не знаю звідкіля,
Тільки чом ти світиш так здаля,
І тому, хто був з тобою мить,
На землі вже нікого любить?
Рассыпающая звезды
Не всегда чужда ты и горда
И меня не хочешь не всегда, —
Тихо, тихо, нежно, как во сне,
Иногда приходишь ты ко мне.
Надо лбом твоим густая прядь,
Мне нельзя ее поцеловать,
И глаза большие зажжены
Светами магической луны.
Нежный друг мой, беспощадный враг
Так благословен твой каждый шаг,
Словно по сердцу ступаешь ты,
Рассыпая звезды и цветы.
Я не знаю, где ты их взяла,
Только отчего ты так светла,
И тому, кто мог с тобой побыть,
На земле уж нечего любить?
Система Orphus